ДАР СВЯТОГО МИКОЛАЯ

                                                          Дар святого Миколая

Маріїч Л.М. – учитель української мови

та літератури Розсошенської гімназії

Мета заходу. Поширити знання учнів про віру нашого народу, про найулюбленішого святого українців – Миколая-чудотворця. Пояснити, чому його так назвав народ, чим він прославився, що робив для людей;

                           виховувати почуття добра, співчуття, прагнення допомогти іншому у скрутні хвилини, милосердя

Обладнання. Вірші, ілюстрації, ікони, вишиванки, малюнки,      керамічний посуд, скринька, подарунки

Хід заняття

Учитель.    А чи знаєте ви, звідки до нас прийшло це свято? Давайте перенесемося з вами на 17 століть назад. Ось таку розмову можна було почути на вулицях Патари, древнього східного міста.

              

Назустріч один одному на сцену виходять двоє бідняків;

 у одного з них за плечима наповнений мішок.

1-й бідняк.   Слава Богу!

2-й бідняк.   Слава на віки Богу Святому!

1-й.                А що в тебе за плечима?

2-й.                Та маю трохи харчів та одежі.

1-й.                А звідки це в тебе? Невже вкрав?

2-й.                 Миколай дав.

1-й.                А хто ж такий Миколай?

2-й.               Хіба ти не знаєш?

1-й.                Ні, нічого не знаю. Розкажи мені про нього.

2-й.                О! Це Божа людина. Ще з самого народження      це було видно. Коли його хрестили, він у купелі три години стояв.

1-й.                Та ти що?! Оце так чудо!

2-й.               Так. А ще він у середу й п'ятницю материнського молока не вкушав.

1-й.                Ого! То таки справді Божа дитина.

2-й.               Так, а зараз він усім бідним та знедоленим допомагає! Ось і мені, грішному, поміг.

1-й.               То, може, й мені допоможе?

2-й.               Так, звичайно. Іди, він там, з людьми біля церкви розмовляє.

1-й.               Ну, то я пішов.

2-й.               Ангела Хранителя!

Учитель.  Усі свої добрі справи св. Миколай намагався робити таємно, — так, щоб це бачив тільки один Бог. Коли люди знаходили біля своєї хати чи то їжу, чи то одяг, чи гроші — не знали кому дякувати і дякували за ці дари Богові. Саме цього і прагнув св. Миколай у своєму житті. Ми всі повинні наслідувати приклад святителя, повинні вчитися робити свої добрі справи таємно, во славу Божу. Ось чому і з'являється невідомо звідки під подушкою даруночок — Миколай, кажуть, прислав, дякувати Богу!

Про те, як св. Миколай визволив з біди одну сім'ю, розкаже вам сама сім'я.

1-й учень. Велика радість панувала одного весняного дня 270 року в домі Феофана та Нонни, багатих і впливових громадян міста Патари у провінції Лікія в Малій Азії: у них народився син-первісток. Його батьки, віддані християни, довго молили Бога, щоб послав їм нащадка, і ось їхні мрії стали дійсністю. При хрещенні хлопчику дали ім'я Миколай, на честь його дядька, єпископа Патарського Миколая.

Добре жилося хлопчику у теплому родинному затишку. Феофан і Нонна нічого не шкодували для свого сина і одночасно виховували його в дусі любові до Бога й ближніх, навчали побожності, справедливості, співчуття до бідних, немічних, сиріт і хворих. Великий вплив мав на хлопчика і його дядько, який пояснював йому Святе Письмо, розповідав про Христа, про Церкву, Заповіді Божі, християнські ідеали, глибока релігійність стали для Миколая невід'ємною частиною його життя.

Але вже в дитячому віці хлопчик зазнав тяжкого удару: несподівано померли його батько й мати, і він залишився круглим сиротою. Тяжко сумував Миколай за батьками. Заспокоєння приносила лише думка про те, що вони продовжують жити у вищому, кращому світі, у світлосяйному Божому царстві.

Миколай успадкував від батьків велике багатство. Але воно не приваблювало його. Він не був подібним до тих, хто, маючи багато, ніколи не задовольняється, а хоче мати все більше й більше. «Все це дав мені Бог, — казав Миколай, — і я використаю багатство на служіння Йому».

Про те, як це робити, Миколай знав зі слів Самого Іісуса Христа, що постійно звучали в його душі: «Я голодний був, і ви нагодували Мене; спраглий був, і ви напоїли Мене; чужинцем був, і ви прийняли Мене; нагий був, і Мене одягнули ви; недужий був, і Мене ви відвідали; у в'язниці Я був, і прийшли ви до Мене» (Мф. 25, 35-36).

Замість того, щоб сидіти на своєму багатстві й примножувати його, юнак, виконуючи слова Спасителя, почав роздавати його бідним. І робив він це не для слави, не для того, щоб його хвалили люди. Миколай пам'ятав, що не таку доброчинність заповідав Христос, а навчав чинити добро заради самого добра: «Як ти чиниш милостиню, нехай не знає ліва рука твоя, що робить права, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6, 3-4).

Отже, ніхто з бідних у Патарі не знав, звідки у них несподівано з'являлось кілька монет, кошик з їжею, одежина саме тоді, коли вони вже втрачали віру, що наступного дня матимуть що їсти чи зможуть вийти на люди. «Господь змилувався над нами і послав Свого ангела, щоб нам допоміг», — казали вони з вдячною молитвою на вустах.

2-га учениця. Одного гарного весняного дня, прямуючи містом, Миколай побачив молоду дівчину, яка сиділа тяжко зажурена біля своєї убогої хатки.

• Що у тебе трапилося? — запитав він.
• Нас троє сестер, — відповіла дівчина крізь сльози. — Наш батько хворий, не може працювати. Ми дуже бідні, не маємо з чого жити. Ні одна з нас не має приданого, а без нього ніхто нас не візьме за себе. А тепер батько вирішив...

Вона не договорила й залилася сльозами.

Миколай знав цей звичай свого краю. Донька багатих батьків мала шанс знайти собі пару — гарного, заможного юнака з забезпеченим майбутнім. Чим менше її придане, тим менший її вибір. Але нещаслива доля дівчинки, коли приданого зовсім немає — вона приречена залишитися самотньою на все життя, що вважалося великим соромом.

— Батько вирішив віддати нас до будинку розпусти. Йому будуть платити, а ми...

І дівчина вже нестримно заридала. Миколай поклав руку на голову дівчини, заспокоював її.

—Молись, дівчино, — лагідно сказав їй Миколай. — Господь добрий, Він допоможе.
Тієї ж ночі, коли все місто вже спало глибоким сном, Миколай вийшов зі свого дому, несучи три торбинки. Біля хатки, де жили бідні сестри, він прислухався і, переконавшись, що всередині всі сплять, кинув торбинки через відкрите вікно.

— Боже, Боже, та тут повно золота! Звідки це? Ти вислухав мою молитву, Господи! Ти змилувався над нами, Ти врятував нас від ганьби! — радісно промовляла ранком дівчина, знайшовши нежданий скарб. — Тепер ми врятовані!

Сценка

                                                    Дар святого Миколая

          Автор.       Бідні діти в убогій хатині

                В темний вечір стиха розмовляють

            Про святого в небесній святині,

        Як про нього люди повідають,

                    Що він ходить в своє світле свято

                                                    Між дітей з чистою душею

                                                    Й дарунків їм дає багато,

                                                    І рукою гладить їх своєю...

            Петрик.     «Завтра, завтра свято Миколая,

       А ми чемні, до того ще й бідні, —

            Так маленький Петрик всіх питає. —

         Чи ж не будем тих дарунків гідні?»

              Автор.                     Бідні діти в убогій хатині

                                          В темний вечір стиха розмовляють,

                                       Аж тут старець в подертій свитині

                                             На порозі став — його вітають: Сестра Петрика.     «Просим, просим  вас, дідусю, в хату,

              Мабуть замерзли ви, певно й голодні,

Нате хлібця, хоч і небагато,

                                    Бо й ми більше не їли сьогодні»                         Старець.            «О, спасибі вам, добрії діти,

Хай вам Бог за те щедро поможе,

  Щоб вам більше нужди не терпіти,

     Щастя й долі дай з неба вам, Боже».

Автор.                     Так промовив дідусь і вийшов із хати,

        Зачинились за ним тихо двері.

       І знов стали діти розмовляти,

            І вже мали йти спать без вечері.

Петрик.             Враз закликав Петрусь: «Гляньте, що то?

                           На землі щось так ясно сіяє!

                           Чи то срібло буде, чи то злото?

                            Всю нам хату воно освітляє!»

 Автор.                   І схилився й торкнувсь того дива,

      Наче бляшка в руці заблистіла:

 Сестра.          «Ми родина від нині щаслива,

       Боже, Боже, святі твої діла!

                   Це ж вам золото чисте, нескверне,

                       Гляньте, скільки його в нашій хаті!»

Автор.   Чи ж неправда, що Господь поверне

                             Сто разів те, що вбогому дати;

                             Де лиш старець поступив ногою,

                        Його слід там враз золотом взявся,

               І блистить вам ясною стопою.

                                  «Хто це, хто це нам грішним з'являвся?»

Голос.    А з-за хмари враз голос почули,

                             Ніби хором співали ангели:

       «Це святий був, що ви пригорнули.

                              Це дарунок святого Миколи!»

      3-й учень. Батьківські багатства потроху танули. Миколай продавав успадковане майно, а виручені кошти продовжував роздавати нужденним. Врешті решт він роздав усе, позбувся й свого розкішного дому, що був одним з найкращих у Патарі, та оселився у невеликій хатці серед осель простого люду. Він жив скромно і невибагливо, повсякчасно дякуючи Богові.

Але скільки сліз утерли його таємні подарунки! Скількох людей вони врятували від розпачу! Скільком відкрили шлях до кращого життя і навіть до добробуту! Скільки молодих людей, замість того, щоб пропадати в темряві злиднів, змогли стати корисними громадянами, використати дані їм Богом таланти на користь усього суспільства!

...Упевнено розтинаючи хвилі, при попутному вітрі швидко прямував на південний схід великий вітрильник. Був розкішний сонячний день, на небі — ані хмаринки. Приваблені чудовою літньою погодою, подорожні висипали на палубу і, насолоджуючись свіжим повітрям, жваво розмовляли, сміялися, співали. Тільки один молодий пасажир не приєднався до веселого гурту: він сидів самотньо в затишному куточку під щоглою з книжкою в руках.

— Ще день, і я стану на землю, по якій ходив Спаситель, — тихо промовив він, на мить відірвавшись від книги. — Я буду дихати повітрям, яким Він дихав, бачити міста, де Він проповідував, зустрічати нащадків тих щасливців, серед яких жив.

Це був Миколай з Патари. Здійснилася його давня мрія — побувати на Святій Землі, звідки на увесь світ засяяло Сонце Правди, звідки прийшло спасіння людям.

Паломництво по Святій Землі завершувалось. Миколаєве серце, здавалося, не могло вмістити всього, що він побачив, відчув, пережив. Віфлеємські поля, над якими засяяла зоря, знаменуючи прихід на землю Сина Божого. Печера, де народився Христос, і в ясла був положений. Йордан, у водах якого Він прийняв хрещення. Назарет, Капернаум, Кана, Наїн, Віфанія, Віфсаїда, де Він проповідував, навчав, утішав, творив чудеса. Єрусалим, який радісно вітав Його як Царя, а через тиждень розп'яв на хресті. Голгофа, де розп'яли Невинного, що взяв на Себе гріхи світу. Гроб Господній, який прийняв тіло Розп'ятого, але утримав тільки три дні, переможений силою Воскресіння.

Мов чарівний калейдоскоп одна за одною пливли картини в думках юнака, закарбовуючись в душі незабутніми спогадами. «Господи Іісусе Христе, — молився він. — Ти так багато дав людям, так багато дав мені. Чим я Тобі віддячу?»

     4-й учень. Перед поверненням додому, Миколай поїхав до Генісаретського озера. Тут, над його берегами, Христос чудесно наповнив рибою неводи Симона й Андрія і покликав їх стати ловцями людей. «Які щасливі були люди, що жили в той час, — думав він, дивлячись на грайливі води озера. — Вони ж бачили Спасителя на власні очі, чули Його слова, були свідками Його чудес або й самі зцілялися, могли піти за Ним, стати Його учнями...»

• І ти можеш, Миколаю, — почув він за собою голос. Миколай обернувся. Біля нього нікого не було.
• Ти вірний був Мені, — чув він далі слова з невидимих уст. — Іди ж за Мною, будь пастирем овець Моїх. Ось тут, на тому місці, де за Мною пішли Симон, Петро і Андрій, Я благословляю тебе на служіння Мені.

Перед Миколаєм виросла постать Христа у довгому білому хітоні, опромінена неземним сяйвом. Лагідні очі вдивлялися в обличчя юнака, притягали до Себе могутньою силою.

— Іди за Мною, — сказав Спаситель, благословляючи його. Ще мить, і Христос зник так само раптово, як і з'явився.

Довго стояв, не рухаючись, Миколай. Його душа була переповнена теплом, якого він не відчував ще ніколи в житті; гаряче він дякував Господа за велику ласку, якої Він сподобив слугу Свого. Миколай боявся зійти з місця чудесного видіння. Боявся, що тільки зробить крок, — і розвіється містерія, зникне в обіймах повсякденності.

Повернувшись з паломництва, Миколай негайно пішов до свого дядька-єпископа і розповів про дивне видіння на Генісаретському озері.

— Недаремно Господь привітав твій прихід на світ особливою ознакою, — пригадав єпископ Миколай подію, що сталася після хрещення. — А тепер Він Сам вказав тобі шлях служіння Йому. Він особисто покликав і благословив тебе. Вітаю тебе і від усієї душі благословляю.

—Але я ще хочу повчитися, — сказав Миколай, — щоб розумно вести паству свою.
Із запалом він взявся за книжки, поповнював скарбницю знання, щирими молитвами благав Господа вказати йому дорогу, якою має йти. Не забував він і добродійності, не раз ділився останнім з тими, хто потребував допомоги. Коли, нарешті, настав день урочистої висвяти його на священика, возглас «Аксіос!» (достойний) лунав з уст єпископа, священиків і всіх присутніх з особливим перекона- нням.

Молодий священик заохочував багатих ділитися своїм добром з бідними, допомагав молодим людям здобувати освіту, ставати на ноги. Заспокоював тих, хто зазнав ударів долі, втішав хворих і немічних, давав батьківські поради розгубленим, лікував духовні рани, заподіяні гріхами. До нього приходили як до батька, і він усіх зустрічав як рідних дітей. Слава про його побожність, людяність, співчутливість та милосердя розходилася далеко за межі його міста, і до нього почали приходити навіть з далеких країв.

5-та учениця. Церквою в Лікії керував архієпископ, якому підлягали всі єпископи провінції. Його престол знаходився у Мірі, найбільшому місті того краю. Обов'язки архієпископа були нелегкі а відповідальність великою, то ж не дивно, що на цей пост обирали звичайне найстаршого, найдосвідченішого ієрарха. Після смерті архієпископа Міри Лікійської на початку 4-го сторіччя єпископи, що зібралися на собор для вибору наступника, ніяк не могли обрати гідного кандидата. Тоді вони наклали на себе подвиг посиленого посту та молитви, щоб Сам Господь вказав Свого обранця.

Одному єпископу, найстарішому з усіх, уві сні з'явився ангел та сказав, що єпископом має бути той, хто найраніше прийде до храму. Коли єпископи вночі пішли до храму, щоб побачити, хто прийде першим, то зустріли там отця Миколая.

— Мене архієпископом? Та я недостойний такої честі! Я ж простий, смиренний священик! Я не маю ніякої підготовки, щоб бути єпи- скопом та ще й головою Церкви. Та ж є багато інших, досто- йніших...

Але він погодився, коли всі єпископи на соборі єдиними устами заявили, що Сам Господь послав їм для підтвердження ангельське видіння.

— Якщо на те воля Господня і ваше бажання, владики святі, то я не перечу, — відповів отець Миколай. — Вибір собору з глибокою покорою приймаю.

6-та учениця. Ставши архієпископом, Миколай продовжував творити діла милосердя. Скривджені долею люди — бідні, сироти, вдови, хворі, старі, немічні — далі знаходили у нього тепле слово розради, ніхто з них не відходив з порожніми руками. Але тепер в його розпорядженні були вже ресурси цілої Церкви, і він використовував їх для розбудови широкої системи доброчинності.

За його підтримкою будувалися будинки для бідних, школи, лікарні. Жодна дитина з бідної родини не була позбавлена нагоди вчитися; жодному хворому, що не мав чим заплатити за лікування, не було відмовлено.

(Троє учнів виконують поезію)

Я прошу у Миколая

             Я ляльок багато маю,

             Але прошу Миколая,

             Щоб приніс мені новеньку           

             Кучеряву і гарненьку.

Я хотів би дві машини

І солодкі мандарини,

Але що це? Що я бачу?

Чому наш Володя плаче?

      - Мені сумно, як згадаю

 Бліду дівчинку з трамваю.

   В неї дуже хворі ніжки

        І вона не ходить пішки.

Я не хочу ні машинок,

Ні солодких мандаринок.

Я прошу у Миколая:

Хай ту дівчинку знайде

І на ніжки підведе.

         Я також собі згадала,

         Як цукерки купувала...

Біля нас живе бабуся,

Що просити хліба мусить,

Бо не може вже ходити

І ніхто у цілім світі

   Про старесеньку не дбає

   І нічим не помагає.

Прошу я у Миколая

-Хай про неї він згадає.

Все, що він мені готує, -

Хай бабусі подарує.

Я у Бога завжди прошу

Не цукерок і не грошей,

А здоров'я мамі й тату, Миру, щастя в нашу хату, Миру, щастя всій родині, Усій нашій Україні.

Приклад свого архіпастиря наслідували й інші єпископи та священики, і Лікія прославилась по всій Малій Азії як край, де так надзвичайно дбають про знедолених. У той час. це було дуже рідкісним явищем.

Але не тільки добрими ділами прославився архієпископ Миколай. Він ревно дбав про справедливість між людьми. Коли довідувався, що хтось когось скривдив, несправедливо утискав, вимагав хабарів чи надмірних податків, архіпастир гостро картав винного і нагадував, що Бог, Який є Найвищою Справедливістю, все бачить і не залишить зло непокараним. Він повчав підлеглих єпископів і священиків, щоб і вони захищали людей, особливо тих, які самі не могли боронитися.

342 року архієпископ Миколай відійшов до свого Творця. «Дякую Тобі, Господи, за все, — були його останні слова. — В руки Твої віддаю дух свій...»

Тисячі людей з усієї країни зібралися, щоб провести свого улюбленого архіпастиря в останню земну путь. В їхні молитви, зрошені сльозами жалю з приводу, вплітались слова подяки Господу за те, що Він удостоїв їх великої ласки — бути, духовними дітьми й учнями такої великої людини...

   

7-й учень.  Але із смертю архієпископа Миколая не припинилися його добрі діла. Пам'ять про нього продовжувала жити серед народу, надихаючи наслідувати його добрий приклад. І коли хтось із бідних, сиріт, вдів чи інших скривджених долею людей несподівано знаходив якийсь подарунок, він був переконаний, що це від Миколая. Ще за життя багато хто вважав його святим, а після смерті це переконання стало загальним. Згодом і Церква зарахувала його до сонму святих і встановила днем його шанування 6 грудня (19 грудня за новим стилем).

1087 року на Міру напали турки, зруйнували й пограбували місто. Вони не зачепили мощі святого Миколая можливо тому, що не тільки християни, а й іновірці шанували святителя як велику людину. Проте загроза існувала, і навесні того ж року мешканці міста Бар в південній Італії надіслали до Мір посольство, доручивши йому забрати мощі святого. Кажуть, що сам святий Миколай просив зробити це, з'явившись уві сні одному священику в Барі.

Перенесення відбулося 9 травня (22 за новим стилем), і цей день визначено як додаткове свято на честь святого. В Україні свято 19 грудня відоме як «Миколи зимного», а 22 травня — як «Миколи літнього».

Шанували святого Миколая не тільки в його рідному місті чи провінції, не тільки у Малій Азії, а й по всьому світі. На його честь почали будувати храми. У самому Константинополі було 25 присвячених йому церков і каплиць, у Римі — 45.

8-ма учениця. Відома дивна історія, яка показує, що св. Миколай благословляє тих, хто вшановує його пам'ять.

Один ремісник із Константинополя особливо любив святителя Миколая і завжди святкував день його пам'яті. На старості він став дуже бідним.

• Нічого у нас немає до свята нашого улюбленого заступник святи теля Миколая, - звернувся він одного разу до своєї дружини.

• Ось у нас залишилося останнє — килим. Давай продамо його, аби купити все необхідне для того, щоб догодити Богові і великому чудотворцю, — відповіла благочестива жінка.

Ремісник взяв килим і пішов на торгівельну площу. Там до нього підійшов величний літній чоловік і запитав:

• Скільки ти хочеш за свій килим?
• Візьму, скільки дадуть.
• Ось тобі шість золотих монет, — відповів чоловік, взяв килим і пішов.

Люди, які були на торгу, оточили старого ремісника, дивуючись, чому він розмовляє сам із собою. У цю ж мить старець з'явився в домі ремісника:

—Візьми свій килим, твій чоловік — мій давній друг, я зустрів його сьогодні на базарі, — промовив він, віддаючи килим.

Коли ремісник повернувся з торгу додому, жінка почала йому дорікати:

—Як ти міг порушити обіцянку і не продати килим?

Чоловік від здивування довго не міг вимовити ні слова, коли побачив килим удома. Нарешті він запитав:

—Хто тобі приніс цей килим?
Вислухавши жінку, він радісно вигукнув:

—Живий Господь, Який проливає милість на рабів Своїх! Сам святий Миколай купив у мене килим, а потім знову повернув його нам.

Чоловік із жінкою впали на коліна і  разом  прославили Бога  і дивного угодника Божого Миколая, який завжди готовий прийти на допомогу всім, хто його шанує.

Звістка про це чудо швидко облетіла місто. Патріарх Константинопольський, дізнавшись про це, призначив довічне утримання благочестивому подружжю.

В усіх країнах ходили перекази про чудеса, які творив святий Миколай. Розповідали, як він рятував потопаючих, визволяв з полону невільників, злочинців зі згубного шляху виводив, хворих від недуг зціляв, сліпим зір повертав. Святителя Миколая вважають своїм святим покровителем і моряки, які обов'язково мали його образ на кораблях. Молитва до святого Миколая була запорукою підтримки й допомоги.

Спогади про численні чудеса збереглися в історії.

(Дві учениці читають вірш «Життя святого Миколая»)

Життя святого Миколая

Задумайся, друже,

На мить зупинися,

У лик Миколая

Пильніше вдивися.

        Чому такі почесті,

        Сан такий має,

    Чому увесь світ

    Його поважає?

Микола Угодник

Жив-був, як всі люди:

Хоч дуже багатий,

Та скромний усюди?

        Нічим не пишався,

        Про всіх турбувався,

        Пошани від світу

        За щедрість діждався

Та слави не знав

І її не бажав,

Бо просто він жив,

Всім серця звеселяв?

        Якщо лиш з добром

        Ти до світу ідеш,

        Якщо щире серце

        Ти людям несеш,

Якщо ти правдивий

І любиш усіх,

Якщо обминає

Тебе земний гріх,

        Користі зречешся,

        Віддавшись добру, -  

        То Бог подарує

        Довічність святу!

        

Використана література:

1. Благослови, душе моя, Господа…/Славослов’я,сценарії святкових програм для свят у недільній школі. – Нововолинськ, 2008
2. Свята у недільній школі./ Збірник матеріалів до свят. – Нововолинськ, 2003