ТЕАТР

Розсошенська гімназія

Полтавської районної ради

Полтавської області

Край повороту

(Літературо-драматична композиція

за твором Миколи Вороного

«Євшан-зілля»)

З досвіду роботи учителів української мови та літератури Розсошенської гімназії  Мілаєвич О.В. Маріїч Л.М.

Розсошенці – 2016

Мілаєвич Оксана Володимирівна –  учитель української мови та літератури  вищої категорії Розсошенської гімназії

Маріїч Людмила Миколаївна – учитель української мови та літератури  вищої категорії Розсошенської гімназії

Розробка допоможе учням глибше зрозуміти національний колорит твору М. Вороного «Євшан-зілля», побачити різницю між поетичним і драматичним літературним жанром

Рецензент: Моргун О. І. – заступник директора з навчально-виховної роботи, учитель вищої кваліфікаційної категорії, вчитель-методист

Тема. Край повороту

(Літературно-драматична композиція за твором М.Вороного «Євшан-зілля»)

Мета: вчити учнів виконувати драматичні твори, виразно декламувати;

виховувати любов до рідного краю, до культури народу, його творчості;

розвивати патріотичні почуття, виконавську майстерність, зв’язне мовлення.

Тип. Драматична постановка

Хід заходу

Дійові особи:

Володимир Мономах

Андрій – син половецького хана

Діти: Оленка,Катруся, Іринка, Тетянка, Тарасик, Іванко

Мати

Половецький хан

Дочка хана

Гудець

Дівчата

Сцена 1

(На подвір’ї Андрійко зустрічає Володимира Мономаха)

Мономах. Андрію, хлопче, а йди-но сюди. Дитя моє, що ти сьогодні робив, чим займався?

Андрій. Читав. Ось яка цікава книга, про героїв, про походи. Сильні то були все люди, шанували волю й вірність, честь, героїв і свободу. Я хотів таким би бути. Мати серце щире, добре. Поважати побратимів, у складний час не злякатись і не зрадити, не схибить.

Мономах. У тебе попереду все життя, дитино, але поважай старших, дослухайся до порад, май друзів і сам будь другом справжнім, вірним, відвертим.

(Чути голос здалеку)

Оленка. Андрію, Андрію, гайда до нас! Будемо разом грати.

Андрій (до Мономаха). А можна, я піду до дітей,чи Ви ще що хотіли?

Мономах. Та ні, йди, йди, пограй із дітьми, та не затримуйся. (Виходить)

(На сцені з’являються діти, Андрій підходить до них)

Оленка. Ми уже давно на тебе чекали. Чому ти так забарився?

Андрій. Хотів побачити князя, поговорити із ним, давно його не бачив.

Оленка. Та годі вам розмовляти, ідіть до нас. Послухаємо Катрусю, вона такі цікаві історії знає.

Катруся. Так що, знову я? І не набридло вам?

Усі. Ні, ні.

Катруся. То ж слухайте.

Один чоловік мав великого собаку. Пройшов час, собака постарів і вже не міг стерегти господарство. Не захотілося господареві даремно годувати собаку. Взяв із собою мотузку та камінь, посадив пса у човен і поплив. Відплив подалі від берега, став камінь до мотузки прив’язувати. Дивиться на нього собака розумними очима, ніби розуміє, що затіває його хазяїн. Прив’язав чоловік камінь  собаці нашию, піднявся і скинув тварину у воду. Собака пішов під воду, але при цьому човен так нахилився, що чоловік не втримався, і сам туди впав. Він став тонути. Раптом відчуває, що хтось його витягає. Виявилося, що у собаки відв’язався камінь, і він кинувся рятувати свого господаря. Схопив зубами за сорочку, виплив з ним на берег і впав ледве живий. Заплакав чоловік, обійняв свого рятівника, і стало йому соромно і боляче. До самої смерті годував і пестив він вірного друга.

Оленка. (Витирає очі рукою). Ой, як же так може бути, який цей песик добрий. Часом, у людей менше один до одного почуттів, ніж у цієї тваринки.

Іринка. Щоб вас хоч трохи розрадити, послухайте мою оповідку.

Одного разу шляхом у місто йшли дівчатка – Ганнуся і Марійка. Кожна несла кошик із ягодами. Ганнуся все зітхала та охала, аМарійка все жартувала та сміялася. Ось Ганнуся й каже Марійці:

• Як ти можеш сміятися? Невже тобі легко? Адже твій кошик навіть важчий за мій і сили в тебе небагато.
• Це так,- відповіла Марійка, - але і моєму кошику є чудесне зіллячко; якщо його покласти у кошик, то ноші відчувати не будеш.
• Яке ще зіллячко? Дай його мені.

Марійка засміялася і сказала:

• Дата його тобі не можу, та якщо хочеш, то скажу, як воно називаєься. Зілля це – терпіння.

Тетянка. Засиділися уже, пішли у «Царівну» грати.

Усі. Ходімо, ходімо.

Оленка. Я, я буду царівною.

Іринка. А кого виберемо царенком?

Катруся. Андрія.

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають "царевича" й "царівну". "Царівна" перебуває в крузі, "царевич" - за кругом. Усі співають;

Ой у городочку царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько.
Поклонись царівні низенько, низенько.
Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду.
Та й постав царівну у ряду, у ряду.

"Царевич" виконує всі обов'язки, які йому приспівують, бере царівну за руку і ставить уряд поруч із собою. Потім вибирають інших "царевича" й "царівну".

(За сценою чути голоси,дітей кличуть додому)

Мати. Олено, Тетяно! Пізно вже, ідіть додому, і вас, хлопці, мати кликала. Завтра уже зустрінетеся, розходьтеся.

Тарас. Давно ми гуляємо. Андрію, виходь завтра раніше, підемо коників ловити, змія запускати. (Діти розходяться)

Сцена 2

(Помешкання половецького хана. Він лежить, а дівчата виконують танок)

Дачка хана. Тату, тату, тобі сумно, не їсиш, а серед ночі плачеш, бідний та зітхаєш, сну не знають твої очі.

Ні від кого ти не маєш ні утіхи, ні поради. Світ увесь тобі здається без краси і без принади.

Хан.  Як радіти, веселитись, коли брат твій у неволі, забуває всю родину, то ж не має щастя-долі.

Донька. Так поклич гудця до себе, може, він нам допоможе.

(Входить гудець: чоловіку полотняній сорочці, штанях, велика сумка за плечима, у руках ціпок. Кланяється ханові)

Хан. Слухай, старче, ти шугаєш

         ясним соколом у хмарах,

       сірим вовком в полі скачеш,

       розумієшся на чарах.

       Божий дар ти маєш з неба

Людям долю віщувати,

Словом-піснею своєю

Всіх до себе привертати.

      Ти піди в чужинську землю

      Ворогів наших країну,

      Відшукай там мого сина,

      Мою любую дитину.

Розкажи, як побиваюсь

Я за ним і дні, і ночі,

Як давно вже виглядають

Його звідтіль мої очі.

       Заспівай ти йому пісню нашу рідну,

       щоб згадав він степу рідного привілля.

Сцена 3

(Вечір. Поселення, неподалік ліс. Виходить гудець, сідає на колоду, ламає хліб. Неподалік чути дівочий голос. На сцену виходять дівчата)

1-ша дівчина. Ой, дідусю, вечір пізній, час додому, спочивати, сили всім то набирати.

2-га дівчина. Часом, Ви не заблукали? Шлях покажем.

3-тя дівчина. Чом  Ви, старче, зажурились? Може, ми Вас чим розрадим?

Гудець. Йду, шукаю я хлопчину половецького б то хана найулюблену дитину.

Взяли його під час походу з ясирем і потім залишили там за вроду.

Час минав, і став помалу

Рідний край він забувати.

Край чужий, чужі звичаї,

Як за рідні уважати.

Тож іду я в край розкішний з тягарем на серці, і не знаю, чи розтоплю, я юнацьке

серце.

1-ша дівчина. Ой, дівчата, допоможем чоловіку піснею вільного народу?

(Виконують пісню «Мій краю рідний» Р. Свистуна)

2-га дівчина. Про славетнії події і безкраїї поля. Про походи молодецькі і тяжкі літа. Може, серце все відчує і згада дитя.

(Дівчата співають пісню. На екрані - степ, ліси і ріка.З’являються на другому плані хлопці, вони граються. Дівчата відходять. Хлопці продовжують гратися)

Гудець. Спів цей сильний, дужий

              Не вразив юнацьке серце:

              Він сидить німий, байдужий…

(Схиляє голову)

Там, де пустка замість серця, порятунку вже не буде.

Але… Ні, ще є надія! Тут, на грудях, в сповиточку!

(Тремтячими руками роздирає сорочку і виймає пучечок зілля з-за пазухи. Дає понюхати Андрієві. Той бере траву, піднімається на ноги)

Андрій. Рідний степ – широкий, вільний

  Пишнобарвний і квітчастий -

  Раптом став перед очима,

  З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди…

Все це разом промайнуло,

Стисло горло, сперло груди.

               Краще в ріднім краї милім

               Полягти кістьми, сконати,

               Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати.

(Забирає гудця і йде з ним)

Сцена 4

(У рідному  домі)

Андрій. Рідний край, моя домівка, що є кращеє за все це.

              Добре, що не відцурався, не забув тебе я, неньку.

              Не сховав я жаль до тебе і любов в своїм серденьку.

(Звертається до батька)

Вибач, що блукав я без дороги, але взяв я того зілля, того зілля-привороту, що на правий шлях направив – шлях у край свій повороту.

(Співають пісню про родину. На сцену виходять усі учасники)

Додатки

Мій краю рідний

Р. Свистун

Мій краю рідний, Україно!

Шумлять гаї, цвітуть сади.

Живи, воскресла Батьківщино!

У чарах дивної краси.

Ти довго мучилась, терпіла,

надії в муках берегла.

Коритись ворогу не хтіла

І в рабстві жити не могла.

Тобі кайдани одягали,

на суд неправедний вели.

Тебе невинну катували –

вінок терновий одягли.

Коли синів – своїх героїв

на бій кривавий оддала,

чекала, плакала, молилась

і пам'ять вічну зберегла.

Твої герої воскресають

і за свободу в бій ідуть.

Твої герої – не вмирають

і невмирущими живуть.

Пісня про родину

Родина

Слова:

Вадим Крищенко

Музика:

Олександр Злотник

Може в житті хтось принаду підкине
У чарівничих, звабливих очах.
Тільки родина, як зірка єдина,
Твій порятунок – надійний причал.
Ні, не шукай в своїм серці причину,
Якщо зневіра тебе обпече...
Тільки родина у прикру годину
Схилить надію тобі на плече.

Приспів:
Родина, родина – від батька й до сина
Від матері доні добро передам.
Родина, родина – це вся Україна
З глибоким корінням, з високим гіллям.

В морі спокуси є хвилі великі,
Та не забудь у захопленні ти,
Що лиш родина – бальзамові ліки,
Ліки від старості і самоти.
Все відцвітає, і жовкне, і гине,
Вітром розноситься, ніби сміття...
Тільки родина, як вічна зернина,
На невмирущому полі життя.

Приспів (3)

Українська родина

В житті блукаєм часто

далекими стежками

І є чиїсь ми з вами і

доньки, і сини.

А теплий вогник

хати тата й мами

Висвічує тремтливо

дорогу у світи.

Приспів:

Українська родина

— зернинка народу,

Джерело поколінь і

пісень глибина.

Українська родина:

батько й мати,

дитина,

України моєї

берегиня свята.

2.Криниця роду

чиста живить

спраглі душі,

Шанує мудрість

силу і молодощі

вчить.

Дарує вишиванки з

писанками,

Наповнює любов'ю,

дає наснаги жить.

Приспів.

3.Нехай радіють

діти у батьківських оселях,

Не знають українці

ніякої біди.

Родини піднімають

Україну

І будуть разом з

нею сьогодні і

завжди.

Приспів.